Житло та його утримання

Житло та його утримання


Бесплатная юридическая консультация:

Зараз нормотворчими органами різних рівнів використовується поняття «житло». У той же час єдиного тлумачення цього поняття у законодавстві не наведено. Крім Конституції України, цей термін використовується у «Концепції державної житлової політики», що схвалена Постановою Верховної Ради України від 30.06.95 р.

Оглавление:

№ 2541, у ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.92 р.1, Наказі Держжитлокомунгоспу від 17.10.96 р. № 87 «Про затвердження положення про порядок відшкодування власникам житла витрат на технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж і обладнання житлового фонду та збирання платежів з населення»2. Саме це поняття використовується також у перспективному законодавстві, зокрема у ст. ст. 382, 688 та інших проекту ЦК України.

Поряд з поняттям «житло» вживаються також інші. Наприклад, у ст. 227 ЦК УРСР йдеться про відчуження житлового будинку. Але з приватизацією значної частини державного житлового фонду з’явилася можливість відчужувати також квартири у багатоквартирних будинках, житлову площу у будинках як з житловими, так і з нежилими приміщеннями та окремі кімнати в квартирі, що знаходиться в загальній приватній власності. При буквальному ж тлумаченні терміну «житловий будинок» незрозуміле, чи розповсюджується ст. 227 ЦК УРСР на все це житло. Якщо ні, то власники квартир в багатоквартирних будинках виявляються в більш привілейованому становищі, ніж власники житлових будинків. Адже перші ніби мають можливість зареєструвати договір на відчуження житла також на біржі, а другі — тільки посвідчити у нотаріуса. Але тут доречним є застосування історичного методу. ЦК УРСР був прийнятий ще у 1963 році, коли договори на відчуження житла укладалися переважно з житловими будинками, що були в особистій власності громадян. На той момент відчуження квартир було неможливе, оскільки вони не перебували в приватному житловому фонді. Тому стає зрозумілим, що в зв’язку з розширенням предмету житлових правовідносин необхідною є зміна, зокрема у ст. 227 ЦК УРСР, словосполучення «житловий будинок» на більш узагальнююче поняття «житло». Крім того, у ст. 6 ЖК і далі вживається поняття «житлове приміщення», але воно також не без недоліків. Адже в житловому приміщенні знаходяться і нежилі приміщення, що також його складають (комори, балкони, лоджії тощо), а це породжує деяку колізію понять.

Тому вважаємо, що саме використання поняття «житло» у нормативних актах останнім часом не є випадковим, та воно потребує теоретичного визначення. З аналізу нормативних актів та практики вживання, що склалися, пропонуємо наступне формулювання поняття «житло». Житло -це квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в квартирах чи одноквартирних будинках, а також інші приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання людей, що завершені будівництвом та віднесені у встановленому порядку до житлового фонду.

Запропоноване визначення поняття «житло» містить у собі найбільш розповсюджені зараз об’єкти житлового фонду — квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в квартирах чи одноквартирних будинках. Але будь-яке визначення повинно мати універсальний характер. Відповідно до цього, з одного боку, не виключено, що законодавець за певних умов дозволить відносити до житлового фонду також інші приміщення, що зараз не знаходяться у ньому (наприклад, дачі). З іншого боку, у період гострої потреби в житлі зустрічаються випадки, коли житло розміщується в нежилих за своїм функціональним призначенням приміщеннях. Наприклад, у Кримській астрономічній обсерваторії співробітники проживають в окремих кімнатах і квартирах, розташованих безпосередньо в приміщенні обсерваторії. Саме з цих міркувань нами у поняття житло було впроваджено словосполучення «інші приміщення».


Бесплатная юридическая консультация:

Із запропонованого поняття житла можна виділити його ознаки. Першою ознакою житла є те, що це певне приміщення. Будь-якому житлу в об’єктивному смислі притаманно те, що це певна будівельна споруда чи її частина. Воно має стіни, перекриття, підлогу, стелю, дах. Більше того, житло-це споруда капітального типу. Це зумовлено певними санітарними та технічними нормами, що пред’являються до житла та в найбільш загальному вигляді закріплені у ЖК. Безперечно, особа, яка проживає у чистому полі, може вважати його своїм житлом. Але це є суб’єктивне поняття житла і воно не охоплюється правовим регулюванням житлових відносин, тому не включено до поняття житла, що розглядається нами. Друге. Житлом є не будь-яке приміщення, а саме таке, що призначено для постійного чи тимчасового проживання людей. Основна відмінність житла від нежилих будівель полягає у різному їх призначенні. Перші призначені для постійного чи тимчасового проживання громадян (ст. 6 ЖК). Інші використовуються для потреб промислового характеру, як об’єкти інфраструктури, адміністративні заклади тощо. Призначення будь-якої будівлі визначається у технічному паспорті будівлі чи споруди, що ведеться за даними технічної інвентаризації. До житла, через його призначення, пред’являються спеціальні вимоги щодо санітарно-технічного стану. У разі порушення цього стану житла та неможливості його відновлення таке житло підлягає зносу чи переведенню у нежилий фонд. Це регламентоване «Положенням про обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків та жилих приміщень непридатними для проживання», яке затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 26.05.84р. № 1891.

Житло завжди має цільове призначення. Воно розраховане саме для проживання людей. Це закріплено у ст. 6 ЖК. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Третя ознака житла полягає у тому, що споруда повинна бути завершеною будівництвом. Якщо споруда не є завершеною будівництвом, це вже не житло, а незавершений будівництвом будинок. Про те, що будівництво є завершеним, зокрема, свідчить акт державної комісії про прийняття споруди в експлуатацію.

Четверта ознака житла — приміщення повинно у вста-новленому порядку бути віднесено до житлового фонду.

Про це свідчить інвентаризаційна справа, яка ведеться на кожен з об’єктів житлового фонду. Крім того, у довідці-характеристиці БТІ, що є одним з необхідних документів при відчуженні житла, вказується, чи віднесена нерухомість до житлового фонду. Ст. 4 ЖК встановлює, що житлові будинки, а також жилі приміщення в інших спорудах, що знаходяться на території нашої країни, створюють житловий фонд. До житлового фонду не входять нежилі приміщення у житлових будинках, що призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.


Бесплатная юридическая консультация:

Отже, окреслення на понятійному рівні терміну «житло» сприятиме єдиному вживанню та систематизації термінології у житлових правовідносинах. Цей термін є найбільш уніфікованим поряд з іншими термінами, що також вживаються: «житловий будинок», «житлове приміщення» тощо та охоплює усі існуючи об’єкти житлового фонду. Виділення ознак житла дозволяє безпомилково визначити цей об’єкт права серед інших з урахуванням притаманних йому специфічних якостей.

Источник: http://uristinfo.net/zhilischnoe-pravo/105-eo-michurin-zhitlove-pravo-ukrayini/ponjattja-zhitla-ta-jogo-oznaki.html

UkrBukva.net

Проблема утримання житлового фонду стає все більш актуальною в ході житлово-комунальної реформи, оскільки на власників покладається обов’язок несення всіх витрат з утримання приміщень і відповідальність за їх збереження. З метою належного утримання спільного майна в багатоквартирному будинку, забезпечення сприятливих і безпечних умов проживання громадян та вирішення інших питань стаття 161 ЖК РФ зобов’язує власників приміщень у багатоквартирному будинку вибрати на загальних зборах спосіб управління будинком, одним з яких є товариство власників житла (ТСЖ).

майно товариство власник житло

Особливості утримання майна товариства власників житла


Бесплатная юридическая консультация:

Збори власників визнається правомочним, якщо в ньому взяли участь власники приміщень особисто або їхні представники, що володіють в цілому не менше 50% голосів від загального числа голосів, тобто від загального числа власників (п.3 ст. 45 ЖК РФ). При дотриманні встановлених ЖК РФ вимог рішення зборів власників є обов’язковими для всіх власників приміщень у такому будинку, в тому числі і для тих, які не брали участі в проведенні зборів. Ст. 44 ЖК РФ до компетенції загальних зборів відносить не тільки вибір способу управління багатоквартирним будинком, а й прийняття рішень про його реконструкцію, ремонт та передачу в користування спільного майна, використанні земельної ділянки. Видається обгрунтованою точка зору, що більш доцільно до компетенції загальних зборів віднести прийняття рішень про капітальний ремонт, зважаючи на його більшої значущості для всіх власників приміщень, а також з точки зору розміру витрат на його проведення. Запитання поточного ремонту можна віднести до компетенції загальних зборів членів ТСЖ. p align=»justify»> Власники приміщень у багатоквартирному будинку беруть участь у витратах, пов’язаних з обслуговуванням і ремонтом загального майна багатоквартирного будинку та утриманням прибудинкової території, пропорційно займаній ними площі в цьому будинку. Питання встановлення строків внесення і розміру обов’язкових платежів на відновлення і проведення ремонту багатоквартирного будинку та обладнання, освіти резервного та інших фондів товариства вирішуються на загальних зборах членів товариства власників житла (ст. 145). Вирішення таких питань приймається не менш як двома третинами голосів від загального числа голосів членів товариства. З господарями, які не є членами ТСЖ, укладаються договори про технічне обслуговування багатоквартирного будинку та справлянні оплати тільки необхідних витрат, пов’язаних з управлінням багатоквартирним будинком. Обов’язок нести такі витрати покладається і на власників приміщень не використовують їх. p align=»justify»> Згідно ст. 136 ЖК РФ ТСЖ може бути створене при об’єднанні кількох багатоквартирних будинків, декількох близько розташованих житлових будинків, призначених для прожи.

сторінка 1 з 7 | Наступна сторінка

Источник: http://ukrbukva.net/58196-Soderzhanie-imushestva-chlenov-Tovarishestva-sobstvennikov-zhil-ya.html

6. Довічне утримання (догляд) та рента житла

Договір довічного утримання, хоча і схожий з договором ку­півлі-продажу, але отримав законодавче закріплення в ЦК як самостійний вид договору, що має свої специфічні риси. Суть його не у відчуженні житла, а в наданні утримання.

Необхідно звернути увагу на те, що договір довічного утри­мання у Цивільному кодексі 1963 р. регулювався всього 5 стат­тями, а у Цивільному кодексі 2003 р. правовому регулюванню договору довічного утримання присвячено 14 статей, що дета­лізують і регламентують договір на якісно новому рівні. Так, новелою Цивільного кодексу України є те, що поняття догово­ру довічного утримання визначається як утримання та/або до­гляд, хоча ці поняття не розмежовуються, і вживаються як іден­тичні, варіанти надання утримання з доглядом або без нього.

Щодо майна, що є у спільній сумісній власності п. 2 ст. 747 ЦК України, визначено, що договір довічного утримання може бути укладений подружжям без поділу спільної сумісної власності. Тільки якщо відчужувачем є один із співвласників, то договір укладається після визначення частки співвласника у спільно­му майні або визначення між співвласниками порядку корис­тування цим майном. Оскільки право на довічне користуван­ня житлом у силу закону випливає із шлюбних відносин, цей обов’язок може перетворюватися на обов’язок довічного утри­мання, проте обов’язок утримання одним із подружжя не є до­вічним.


Бесплатная юридическая консультация:

У Цивільному кодексі застосовується таке поняття, як до­гляд. Для законодавства термінологічно правове поняття «до­гляд» є зовсім новим і згідно з «Новим тлумачним словником української мови» означає «пильнувати», «слідкувати за ким-небудь з метою забезпечення нормального стану, порядку» то­що. Поняття довічного утримання означає не тільки догляд, а також матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, хар­чування тощо. Тому слід розмежовувати у договорі ці поняття, а не змішувати, оскільки догляд за змістом значно вужче, ніж до­вічне утримання.

Якщо за Цивільним кодексом 1963 р. набувачем житла мог­ла бути тільки фізична особа, то за Цивільним кодексом 2003 р. набувачем може виступати і юридична особа (ст. 758). Якщо житло в Цивільному кодексі 1963 р. розглядалося як єдиний предмет договору довічного утримання, то в Цивільному кодек­сі 2003 р. предметом договору довічного утримання (догляду) може бути не тільки житло, а й інше рухоме і нерухоме майно, в тому числі й речі. Відповідно до статей 752—753 нового Ци­вільного кодексу України допускається заміна як суб’єктного складу договору, так і майна, що є його матеріальним напов­ненням.

У Цивільному кодексі України значно розширено предмет договору довічного утримання за рахунок іншого нерухомого майна або рухомого майна, яке має значну цінність, що визна­чається ст. 744 ЦК України.

Якщо цінність майна не була конкретно визначена або у ра­

зі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими вида­ми матеріального забезпечення та догляду, спір має вирішуватися відповідно до оціночних принципів справедливості та ро­зумності.


Бесплатная юридическая консультация:

Договір довічного утримання (догляду) за своєю правовою природою є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише пра­во вимагати від набувача надання обумовленого договором ма­теріального забезпечення, а набувач несе лише обов’язок — на­давати відчужувачеві матеріальне забезпечення. Хоча О. А. Підопригора не вважає цей договір суто одностороннім, оскільки у набувача може виникнути право вимагати розірвання дого­вору. З цим можна погодитися, але розірвання договору, ви­значення його недійсним може бути наслідком укладання будь-якого договору, що не впливає на обсяг суб’єктивних прав і обо­в’язків при укладанні договору.

Предметом цього договору може бути не тільки житло, що відчужується, а й матеріальне забезпечення, що надається від- чужувачу і виражається в натурі у вигляді іншого житла, харчу­вання, догляду, необхідної допомоги, які у договорі повинні бу­ти конкретизовані: кількість, якість, вартість, вид, форма тощо матеріального забезпечення, що відповідно до ст. 751 ЦК Украї­ни повинно бути оцінено у грошах у межах місячного матеріаль­ного забезпечення.

При визначенні змісту договору довічного утримання ви­значальне місце займає жилий будинок, квартира, їх частина, хоча предметом такого договору може бути рухоме та нерухоме майно.

Вимивання, таким чином, змісту договору призведе до втра­ти будь-якого значення такого договору, що не відповідатиме за­гально прийнятій практиці. Якщо обов’язки набувача полягають у: 1) забезпеченні житлом; 2) забезпеченні харчуванням; 3) до­гляді; 4) наданні послуг, виконанні робіт, то серед них є найго­ловніше — житло, що знайшло своє закріплення у ст. 750 ЦК України. І мабуть, це справедливо, оскільки в певних випадках без наявності житла, не йдеться про утримання чи догляд в кон­тексті договору довічного утримання.

Набувач зобов’язаний виконати тільки один обов’язок — у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було


Бесплатная юридическая консультация:

передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, ви­трати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Відповідно до ст. 746 ЦК України, відчужувачем у дого­ворі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я, а набувачем житла мо­же виступати як фізична, так і юридична особа. Фізична особа може бути тільки повнолітньою дієздатною фізичною особою, яка може забезпечити належне матеріальне забезпечення від­повідно до умов договору. Якщо набувачами є кілька осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором до­вічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної влас­ності.

Договір довічного утримання є реальним, і зобов’язання до­вічного утримання має бути виконане в натурі, що передбачає надання певною особою товарів, послуг, виконання робіт, а не сплати їх вартості в грошах.

На житло, відчужене за договором довічного утримання, у набувача виникає право власності. Але право розпоряджа­тися ним обмежується Цивільним кодексом, за яким (ст. 427) набувач не має права відчужувати це житло за життя відчу­жувача.

Договір довічного утримання (догляду) повинен бути обо­в’язково нотаріально посвідчений, навіть якщо відчужувачу на­дається рухоме майно, а якщо у власність набувачеві передаєть­ся нерухоме майно, то договір підлягає обов’язковій державній реєстрації. При цьому нотаріус перевіряє наявність істотних умов договору, до яких входить точна оцінка квартири, що від­чужується, яка визначається за згодою сторін, а також види ма­теріального забезпечення, що надаються набувачем майна, їх грошова оцінка.

Бесплатная юридическая консультация:

Хоча на житло, відчужене за договором довічного утриман­ня (догляду), у набувача виникає право власності, з моменту державної реєстрації, що визначено ст. 344 ЦК, але право роз­поряджатися ним обмежується відповідними статтями Цивіль­ного кодексу України, за яким (ст. 754) набувач не має права відчужувати це житло (дарувати, міняти, укладати договір за­стави тощо) за життя відчужувача.

Випадкова втрата (знищення) житла, що було передане на­бувачу за договором (наприклад внаслідок стихійного лиха), не звільняє набувача від виконання обов’язків, взятих ним на себе за договором.

Необхідно розрізняти розірвання від припинення договору довічного утримання. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду (ст. 755 Цивільного ко­дексу) у двох випадках: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, неза­лежно від його вини; 2) на вимогу набувача, якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не має змоги надавати відчужувачеві обумовлене забезпе­чення. А припинитися договір довічного утримання (догляду) може тільки зі смертю набувача.

Правовими наслідками розірвання договору довічного утри­мання є те, що будинок (квартира) повинен бути повернутий відчужувачеві. Витрати щодо утримання відчужувача, зробле­ні набувачем майна до розірвання договору, не відшкодову­ються, але у разі розірвання договору у зв’язку з неможливіс­тю його подальшого виконання набувачем з підстав, що ма­ють істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за до­говором.

У разі смерті набувача майна обов’язки за договором пере­ходять до тих спадкоємців, до яких переходить відчужене за до­говором довічного утримання житло. За відсутності у набува­ча спадкоємців або за відмови їх від прийняття майна будинок (квартира), що був відчужений з умовою довічного утримання, повертається відчужувачеві, у цьому випадку договір довічного утримання також припиняється.

Згідно зі ст. 758 Цивільного кодексу України у разі при­пинення юридичної особи-набувача з визначенням правона­ступників до них переходять права та обов’язки за договором Довічного утримання (догляду), а у разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за догово­ром довічного утримання (догляду), переходить до відчужу­вача.


Бесплатная юридическая консультация:

Надання юридичним особам можливості набувати майно за договором довічного утримання є виправданим, оскільки це не суперечить сутності даного зобов’язання та водночас буде до­датковим способом, за допомогою якого юридична особа зможе збільшити своє майно для здійснення статутних цілей. Якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), пере­йшло до її засновника (учасників), до них переходять права та обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

Цивільний кодекс України прямо не встановлює обов’язку набувача забезпечувати відчужувача житлом. Разом із тим, вва­жаємо, що покладання такого обов’язку на набувача є необхід­ним і в певних випадках обов’язковим, оскільки із сутності до­вічного утримання випливає не тільки матеріальне забезпечен­ня, а надання житла як необхідна умова даного виду договору, що передбачає перехід права власності.

В цивільному законодавстві України окремо від договору довічногно утримання виділяється договір ренти.

Аналіз законодавства деяких країн свідчить, що, наприклад, у Франції, Іспанії, Австрії існує не договір довічного утриман­ня, а довічна рента в грошовій формі. В таких країнах, як Німеч­чина2, Італія, Вірменія, Азейбайджан, рента може виплачувати­ся як у грошовій, так і в натуральній формі. В Росії, Білорусі, Казахстані, Грузії, Латвії, Польщі окремо виділяється довічне утримання з доглядом.

Відповідно до ст. 731 ЦК України за договором ренти одна сторона (одержувач) ренти передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін зобов’язуєть­ся періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Якщо в ч. 2 ст. 731 ЦК Украї­ни визначено, що може бути два види ренти: строкова і безстрокова, то ст. 583 ЦК Російської Федерації1 визначає, що рента може бути безстрокова (постійна рента) та на строк життя отри­мувача ренти (довічна рента). При цьому довічна рента може бути встановлена на умовах довічного утримання громадянина (с «иждевением» — рос.). Так само ці питання вирішені у стат­тях 517—539 ЦК Республіки Казахстан. Саме рента з довічним утриманням є договором ренти, а не довічного утримання. ЦК України окремо поділяє договір ренти та довічного утримання (догляду), на відміну від ЦК Російської Федерації, який визнає договір довічного утримання різновидом договору ренти і тому норми, які регулюють відносини довічного утримання розміще­ні в главі, присвяченій договору ренти. Слід зазначити, що ці два види договорів, які розміщені в різних главах ЦК, по-суті є одним видом договору, про що йшлося в юридичній літературі3. Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утри­мання (догляду) одна сторона передає другій стороні у влас­ність жилий будинок, квартиру або їх частину, взамін чого на­бувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.


Бесплатная юридическая консультация:

Як за договором довічного утримання, так і за договором рен­ти одна сторона може передати іншій житло, однак, на відміну від договору ренти за договором довічного утримання визначе­но перелік майна, яке може передаватися у власність набувача. За обома договорами набувач майна зобов’язується надавати відчужувачу майна певну компенсацію у вигляді ренти або забез­печення утриманням або доглядом.

Як випливає із зазначеного, договір ренти і договір довічно­го утримання принципово не відрізняються, якщо це стосується житла. Разом із тим, відповідно до ч. 1. ст. 746 ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бу­ти лише фізична особа, незалежно від віку та стану здоров’я, а набувачем — повнолітня дієздатна фізична або юридична особа.

Враховуючи наведене, слід погодитися з тими авторами, які зазначають, що договір довічного утримання (догляду) є різно­видом договору ренти, хоча в літературі висловлюються й інші думки.

У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї пе­реходять обов’язки платника ренти.

Виплата ренти може бути забезпечена встановленням обо­в’язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов’язків за договором ренти. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти відсотки. Рен­та може виплачуватися у грошовій формі або переданням ре­чей, виконанням робіт чи наданням послуг. Форма виплати рен­ти та її розмір встановлюються договором.


Бесплатная юридическая консультация:

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти. Розмір ренти змінюється відпо­відно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором. Рента виплачу­ється після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.

Платник безстрокової ренти має право відмовитися від до­говору ренти. Умова договору, відповідно до якої платник без­строкової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нік­чемною.

Договором ренти можуть бути встановлені умови здійснення платником безстрокової ренти, відмови від договору ренти. Дого­вір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одер­жання одержувачем ренти письмової відмови платника безстро­кової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розір­вання договору ренти, у разі якщо:

26) платник безстрокової ренти прострочив виплату більш як на один рік;

27)платник безстрокової ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення виплати ренти;


Бесплатная юридическая консультация:

28) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розір­вання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки ро­зірвання договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, було передане майно у власність платника ренти за плату чи безоплатно. Якщо майно було передане у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти її одержу­вач має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти. А коли майно було передане у власність платника ренти за плату, її одержувач має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкоджен­ня майна, переданого безоплатно під виплату безстрокової рен­ти, несе платник ренти. У разі випадкового знищення або випад­кового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти, платник має право вимагати припинення зобов’язання, виплати ренти або зміни умов її виплати. Випад­кове знищення чи випадкове пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника ренти від обов’язку виплачувати її до закінчення строку виплати рен­ти на умовах, встановлених договором ренти.

Договір ренти є реальним, якщо йдеться про житло, необ­хідне для проживання.


Бесплатная юридическая консультация:

Відповідно до ст. 732 ЦК України договір ренти укладаєть­ся у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

ЦК Російської Федерації не передбачає такого різновиду до­говору ренти, як рента на певний строк. Якщо договір ренти укла­дається на визначений строк, то ціна об’єкта повинна бути чітко визначена. При цьому зникає різниця між договором ренти і дого­вором купівлі-продажу, тому щодо ренти за винагороду повинні застосовуватися положення про продаж, а щодо ренти, здійсне­ної безоплатно, повинні застосовуватися правила дарування.

Источник: http://lawbook.online/pravo-ukrajini-jitlove/dovichne-utrimannya-doglyad-renta-58826.html

5. Поняття житла та його види

Особливим об’єктом права власності, що заслуговує спеціальної уваги, є житло чи точніше житлове приміщення. Житло — одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті, а її задоволення – основне соціальне завдання та показник добробуту населення країни і якості життя. Воно проявляється у суб’єктивному праві на житло – можливості людини й громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов’язаних суб’єктів забезпечення реалізації цього права в повному обсязі.

Відповідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира інші приміщення, які призначені та придатні для постійного проживання в них. За місцем знаходження житла визначається місце проживання людини. В ст. 14.1.129. Податкового кодексу України введено категорію «об’єкти житлової нерухомості» — будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Об’єкти житлової нерухомості поділено на типи.

До житла встановлені вимога придатності для постійного проживання – відповідність його встановленим законом будівельним, архітектурним, санітарним та технічним вимогам. Такі вимога встановлюються відповідно до «Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання» затвердженого Постановою ради міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. №189. Обстеження проводиться не менше одного разу на п’ять років інженерно-технічними працівниками житлових організацій за участі громадськості.


Бесплатная юридическая консультация:

Жилими будинками відповідно до проектів будівництва можуть бути одноповерхові, мансардні, дво- і трьохповерхові, окремо споруджені або зблоковані (будинок має декілька квартир з окремими виходами на подвір’я), а також малоповерхові (до 5 поверхів) і багатоповерхові (більше 5 поверхів).житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Відповідно до ПК України житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості:

житловий будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

прибудова до житлового будинку — частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Крім того виділено: котедж — одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах — ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; садовий будинок — будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; дачний будинок — житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.


Бесплатная юридическая консультация:

За ЦК України різновидами житла є:

житловий будинок – будівля капітального типу, яка споруджена із дотриманням встановлених законом вимог і призначений для постійного проживання в ньому (ст. 380 ЦК). Жилий будинок містить приміщення для проживання та допоміжні приміщення, які призначені для забезпечення його експлуатації, побутового, культурного обслуговування населення за місцем проживання (Додаток 1 до наказу Держжитлокомунггоспу України від 31 грудня 1991 р. «Про затвердження Положення про систему технічного обслуговування , ремонту та реконструкції житлових будівель в містах і селищах України»;

садиба – земельна ділянка разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними та підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (ст. 381 ЦК). Садиба – складний майновий комплекс до складу котрого входить земельна ділянка, житловий будинок, допоміжні приміщення, багаторічні насадження. Садиба передбачає ведення підсобного господарства та наявність господарських приміщень (сараї, майстерні, хлів, гараж тощо) і зв’язані із тим супутні явища ( запах, виробничий шум тощо);

котедж земельна ділянка разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними та підземними комунікаціями, багаторічними насадженням що призначені виключно для обслуговування будинку та потреб проживаючих в ньому і не передбачає ведення підсобного господарства. Виключення складає утримання домашніх та декоративних тварин;

лісові будинки (лейнхаузи) – будинки що збудовані на ділянках зайнятих під ліс, призначені для постійного проживання, але без права зміни призначення земельної ділянки;


Бесплатная юридическая консультация:

таунхаузи – тимчасові (до 20 років служби) будинки барачного типу;

квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного проживання в ній (ст. 382 ЦК). В Додатку 1 вказаного вище Положення поняття квартири деталізоване : квартира – частина житлового будинку, яка призначена для проживання однієї чи декілька сімей, має обладнані житлові і підсобні приміщення, окремий вихід на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю. Квартира може бути однокімнатною або багатокімнатною. Як річ квартира може бути подільною і неподільною, в останньому випадку квартира може перебувати у спільній частковій чи спільній сумісній власності. При цьому місця загального користування залишаються у спільній сумісній власності без зміни їх цільового використання.

Особливість квартири як об’єкта права власності полягає у наступному: приналежності її о на праві сумісної власності якщо вона набута в порядку приватизації членами сім’ї чи на спільні кошти, спільною власністю на приміщення загального користування (опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання); пов’язаними із цим обмеженнями у здійсненні права власності, необхідності дотримання правил співпроживання та добросусідства.

В архітектурній практиці виділяють соціальне житло із низькими стандартами, яке розраховане на потреби людей із невеликими достатками; житло для середнього класу та елітне житло. Одним із сучасних напрямків є так званий розумний будинок (англ.digital home) — жилий автоматизований будинок сучасного типу, який організований для зручності проживання людей за допомозі високотехнологічних пристроїв. Таким є технологічна система, яка здатна розпізнавати конкретні ситуації, які проходять в ньому, відповідним (запрограмованим) чином на них реагувати на основі наперед розроблених алгоритмів та об’єднання окремих підсистем в єдиний управляємий комплекс у тому числі на основі дистанційного управління.

Виділяють також види тимчасового житла, зокрема :


Бесплатная юридическая консультация:

готелі – майнові комплекси (будинки, споруди, частини споруд, інші побудови) із мебльованими кімнатами («номерами») для тимчасового проживання. Такий же правовий статус мають й автокемпінги, санаторії та інші призначені для проживання приміщення;

дебаркадери – причальні споруди які складаються із понтона і надбудови і використовується для розміщення готелівкафе,рестораніві навіть проживання.

автотрейлери (автокаравани, автобудинки, причеп-дачі, жилі причепи, подорожі, кемпінг, караванинг) – спеціальні на колесах причепи, які призначені для проживання в них із установкою у встановлених чи не заборонених законодавством місцях;

палатки – переносні із тканини чи брезенту вироби, які призначені для тимчасового проживання в них і позволяють обмежити доступ до них інших осіб.

Особливо виділяються садові будинки, якими відповідно п. 3. 41 Державних будівельних норм України Містобудівництво «Планування та забудова міських та сільських поселень» ДБН, є будівля для літнього (сезонного) використання, яка в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, встановлених для житлових домівок.


Бесплатная юридическая консультация:

До житла відноситься також «дачний будинок» –житловий будинок для використання протягом року з метою заміського відпочинку (п. 3.41 наведеного нормативно-правового акту).

6. Підстави виникнення та припинення права власності на житло

Відповідно cт. 47 Конституції України забезпечення житлових прав насамперед пов’язується із набуттям прав приватної власності на житло. Відповідно до неї держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Кожна особа має право вільно володіти своїм майном. Його можна набути різними шляхами, зокрема: будівництво, отримання будинку у власність у процесі приватизації, спадкування. Придбати житло можна також за договорами: купівлі (викупу), міни, дарування, довічного утримання тощо.

Будівництво жилого будинку пов’язано з наявністю земельної ділянки та ряд інших формальних вимог, які встановлені актами законодавства: порядок надання земельних ділянок для будівництва – ЗК України та нормативно-правовими актами земельного законодавства. Зокрема, для зведення жилого будинку в місті або селищі міського типу необхідні такі документи: рішення виконавчого органу відповідної ради про виділення земельної ділянки під індивідуальне будівництво, акт про надання земельної ділянки та визначення її меж у натурі, затверджений проект забудови, нотаріально завірений договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального жилого будинку або свідоцтво на право приватної власності на земельну ділянку, дозвіл органів архітектурно-будівельного контролю на проведення робіт. У сільській місцевості для того необхідно мати рішення: про виділення земельної ділянки, про згоду на будівництво, затверджений проект, свідоцтво на право на забудівлю присадибної ділянки. Після закінчення будівництва жилий будинок має бути зареєстрований у встановленому порядку. У подальшому власник жилого будинку може проводити його переобладнання та перепланування у тому числі за умови її узгодження.

Слід зважати, що особи, які брали участь у будівництві жилого будинку не на підставі договору про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, мають право вимагати не визнання права власності на будинок, а лише відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно. Недоведення ними розміру цих витрат може бути підставою для відшкодування останніх у розмірі, встановленому судом, а не для відмови в задоволенні позову.

Окремо йдеться про виникнення права власності на самочинне будівництво. Зокрема Державна реєстраційна служба (Укрдержреєстр) у листі від 12.03.2013 №13 надала роз’яснення стосовно реєстрації прав із виданням свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке побудоване до 1992 року. В ньому пояснено, що інспекції Держархбудконтролю до 31.12.2013 року безоплатно протягом 10 робочих днів приймають в експлуатацію об’єкти, які побудовані без дозволу на виконання будівельних робіт. Якщо в результаті технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж виявлено їх відповідність, то такі будівлі можуть бути зареєстровані. Насамперед це стосується індивідуальних (усадебные) жилих будинків, садових, дачних будинків, господарських (приусадебные) споруд, прибудов до них, які побудовані в період з 05.08.1992 до 12.03.2011.


Бесплатная юридическая консультация:

Окрім того легалізуються таких же чином на побудовані до 12.03.2011:

— громадські будівлі I і II категорій складності;

— споруди та будівлі сільськогосподарського призначення I і II категорій складності.

Для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, яке побудоване до 05.08.1992 р, документом, що посвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта є технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна.

Виникнення права власності в процесі приватизації є окремим способом набуття права власності. Громадянин України може придбати у власність шляхом приватизації житло з державного або комунального фонду. Таке право Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» мають всі бажаючі, які мешкають у квартирах державного житлового фонду, окрім випадків, коли останній не підлягає приватизації. Відповідно приватизація є способом набуття права власності на житло, чим скористалися більше половини (за деякими даними більше 80 %) громадян України.


Бесплатная юридическая консультация:

Згідно ст. 4 Житлового кодексу, до державного житлового фонду належать жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що є державними, тобто які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій і власності місцевих рад. Приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України.

Право на приватизацію житла мають усі члени сім’ї наймача, які постійно проживають у квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”. Відповідно до п. З ст. 8 зазначеного закону, передача зайнятих квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну чи спільну часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири. Рішення про передачу квартири у власність громадян приймається відповідним органом приватизації протягом місяця з дня одержання заяви на приватизацію. У п. 31 Положення “Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян”, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. за № 56, зазначено, що строк оформлення документів від дати реєстрації заяви громадянина до видачі йому зареєстрованого свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) не повинен перевищувати одного місяця. Залежно від розміру житла можлива тільки безоплатна передача або частково безоплатна та частково оплатна передача житла у власність громадян. В обох випадках за законом не вимагається оформлення приватизації відповідним договором.

Передача житла у власність оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації. Така передача житла не потребує нотаріального посвідчення (ст. 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”). У даному разі відчуження квартири (жилого будинку) від одного власника до іншого (від держави до громадянина) здійснюється без укладення договору про відчуження у вигляді, оформленому єдиним договірним документом. Тому постають питання визначення моменту виникнення права власності. Момент виникнення права власності на житло, що приватизується, може визначатися трьома чинниками: 1) поданням заяви та всіх необхідних документів до органів приватизації на приватизацію державного житлового фонду; 2) прийняттям рішення органом приватизації протягом одного місяця з дня подачі документів шляхом його реєстрації; 3) видачею свідоцтва про право власності.

Роз’ясненням Державного комітету по житлово-комунальному господарству України від 28 грудня 1994 р. встановлено, що право власності виникає з моменту підписання розпорядження про передачу житла у власність. Тож, якщо одинокий наймач подав заяву і, не одержавши свідоцтво про право власності, помер, то у разі підписання розпорядження про передачу житла у власність після його смерті квартира переходить у власність держави, якщо термін оформлення не було порушено й розпорядження підписано до його смерті, — до спадкоємців, за нормами інституту спадкового права. Якщо термін оформлення розпорядження було порушено і громадянин помер після закінчення місячного терміну, необхідного для оформлення документів, то спадкоємці можуть звернутися з позовом до суду про визнання своїх прав на спадщину.

Проте, якщо до органу приватизації надійшла велика кількість заяв на приватизацію квартир державного житлового фонду і він не встигає оформити всі заяви протягом одного місяця (цим самим порушуючи закон) або виникають якісь інші суб’єктивні чи об’єктивні обставини, які призводять до неможливості оформлення свідоцтв про право власності за один місяць, то у цьому випадку роз’яснення Держжитлокомунгоспу діють на користь спадкоємців, в противному разі — на користь держави.

Абзац 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” від 22 грудня 1995 р. за № 20 наголошує: якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї тільки тоді, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського (щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено при наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.

Викуп житла державної форми власності. Така підстава передбачена Концепцією державної житлової політики, що була затверджена Постановою Верховної Ради України від 30 червня 1995 р., за якою передбачено розселення квартир, в яких мешкають кілька родин, а також ч. З ст. 50 ЖК України. Йдеться про те, що мешканці комунальних квартир у випадках звільнення однієї кімнати або кімнат в їх комунальній квартирі мають право поліпшити свої житлові умови. Співвласники житла можуть поліпшити свої умови проживання шляхом використання привілеєвого права на придбання частки у спільній власності, за договором купівлі-продажу частини квартири. Очевидно, що розумним є надання права громадянам, які мешкають у комунальних квартирах і є учасниками спільної часткової власності, викупати частину комунальної квартири, яка звільнилася і перейшла у власність держави (якщо вони мають таке бажання і можливість).

Викуп частини квартир стосується випадків, коли використано право на приватизацію житла відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” не в межах номінальної вартості житлового чеку. Йдеться про випадки, якщо розмір квартири більше чим це передбачено для безоплатної передачі у власність. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 18.04.96 р. № 572 “Про організацію продажу квартир у м. Києві” було затверджено Положення про порядок продажу квартир у місті Києві. Відповідно до цього положення продаж квартир у жилих будинках проводиться з метою залучення додаткових коштів на будівництво та реконструкцію жилих будинків у м. Києві, задоволення потреб громадян у жилих приміщеннях.

Продажу полягають квартири, що є комунальною власністю м. Києва або передані до міської комунальної власності у встановленому порядку, на які не видані ордери або інші документи, що дають право на їх заселення, та які не перебувають під забороною (арештом). Об’єктами продажу встановлені: окремі квартири багатоквартирного жилого будинку; квартири частини багатоквартирного жилого будинку (поверху, секції тощо); всі квартири багатоквартирного жилого будинку.

Продаж квартир проводиться квартирним управлінням, яке є продавцем двома способами: за ринковими цінами та на аукціоні. Продаж квартир за ринковими цінами здійснюється в межах, визначених у встановленому порядку квот, а продаж квартир на аукціоні здійснюється організатором аукціону і проводиться за наявності не менш як двох учасників.

Викуп житла на аукціоні. Реалізація житла через біржові торги вчиняється у встановлених законом випадках. Так, 25 серпня 1998 р. КМ України Постановою за № 1340 затвердив Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження їм. Дія його поширюється і на будівлі, жилі приміщення та їх частини, конфісковані на підставі рішення суду, подаровані державі власником та отримані нею за правом спадкування. Вони оцінюються комісією, до складу якої входять представники державних податкових інспекцій, фінансових органів і органів чи організацій, які здійснюють розпорядження жилими приміщеннями. За результатами їх роботи складається акт опису, оцінки та передачі майна, який має бути підписаний членами комісії і затверджений протягом трьох днів після його складання керівником органу (організації) чи його заступником, що здійснив вилучення.

Будівлі, споруди, жилі приміщення та їх частини оцінюються на підставі висновків спеціалістів-експертів з урахуванням ринкових цін і фактичного їх стану на день оцінки, а потім реалізуються через біржові торги, аукціони за стартовою ціною, не нижчою, від зазначеної в акті опису, оцінки та передачі майна.

Виникнення права власності на нове житло у зв’язку з вилученням земельної ділянки. Зокрема при зносі будинку, що належить подружжю та його неповнолітнім дітям, сім’ї надається квартира та виплачується грошова компенсація за будинок. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам затверджений Постановою КМ України від 19 квітня 1993 р. за № 284. Надання окремих квартир для подружжя неможливе, коли йдеться про спільну сумісну власність, а не про спільну часткову. Якщо сім’я розпалась, тоді колишнє подружжя може претендувати на надання кожному з подружжя окремих квартир.

Поширеним є інвестування коштів у будівництво із залученням професійних посередників – фондів фінансування будівництва. Реалізація права на житло через інвестування визначена Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і приватне майно при будівництві житла та операціях з нерухомістю”. Гарантування інвестицій ФФБ, які є замовниками в підрядних договорах, безумовно, є позитивним законодавчим вирішенням. Водночас, плата за посередницькі послуги в будь-якій сфері призводить до подорожчання вартості товарів, робіт, послуг, що набуваються за участю посередників; інвестуючи кошти навіть при окресленні конкретного об’єкта, індивідуальний інвестор абсолютно усувається від реальної участі в здачі-прийманні об’єкта в експлуатацію і контролю за діями як підрядника, так і посередника.

Зміст права власності на житло

Право на житло тісно пов’язане з обов’язками інших фізичних і юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення житлових прав людини й громадянина. Конституція України покладає на державу обов’язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.

Право власності на житло охоплює правомочності із володіння, користування та розпорядження ним як об’єктом права власності (золота тріада трьох правомочностей ). Ці правомочності можуть належати тільки власнику житла та іншим особам, зокрема які проживають разом із ним у тому числі на праві спільної власності. Деякі із них можуть належати іншим особам, іпотекодержателям, державній виконавчій службі, наймачам. Основне надається цільовому використанні житла – для проживання, та обов’язку забезпечувати належні санітарний та технічний стан житла.

Чинним законодавством передбачені обов’язки власника: зобов’язання власністю (ч. 4 ст. 319 ЦК України), особливо стосовно квартири та правил співмешкання та добросусідства; недопустимості використання власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні властивості землі (ч.5 ст. 319 ЦК України; тягаря утримання майна (ст. 322 ЦК України); ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України). Щодо тягаря утримання житла, то він конкретизований «Правилами утримання будинків та прибудинкової території»

Право володіння житлом означає можливість фактичного панування над ним, перебування його у власника, можливість безпосереднього впливу на житло, усвідомлення своєї влади над ним. Володіння охоплює і право впливати на будинок, учиняти певні дії щодо його удосконалення чи поліпшення гарантій такого володіння надалі. Володіння може бути як законнимтак інезаконним. Титульне володіння житлом здійснюється на підставі вказівки (припису) акту цивільного законодавства. Більше проблем із незаконним володінням житлом внаслідок його захоплення без правових підстав. Право володіння окрім власника чи співвласників житла може належати такої наймачу, виконавцю заповіту.

Право користування житлом передбачає вилучення його корисних властивостей – задоволення житлових потреб власника, члені його сім’ї, інших осіб (гостей, наймачів, утриманців, колишніх членів сім’ї). Проте використання не повинне завдавати шкоди іншим особам. Тож користування житлом може бути добросовісне– таке яке не призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, танедобросовісне– якщо внаслідок використання речі одним, від того потерпають інші. Йдеться про набуття прав власності на частку у житлі та здійснення прав з наміром «витіснити» власника чи заставити його продати належну йому частку за безцінь.

Користування житлом може бути визначене договором чи звичаями щодо всіх приміщень чи лише житлових приміщень: кімната батьків, дітей, інших члені сім’ї та з дотриманням права на приватність.

Користування житлом може бути законнимтанезаконним.Перше характеризується дотримання вимог чинного законодавства, а для наймачів – домовленостей із наймодавцем. Незаконне здійснюється з порушення загальних та спеціальних приписів чинного законодавства щодо використання житла взагалі (для проживання), та для певних цілей (відпочинку). Протиправним є використання житла для здійснення підприємництва.

Право розпорядження – можливість власника житла визначати юридичну та фактичну його долю: розібрати житло, перевести його у категорію нежитлового приміщення, відчужити іншим особам. Це право – прерогатива власника, але в передбачених законом випадках і на підставі визначеного у законі порядку його можуть здійснити інші особи: примусове вилучення при націоналізації, конфіскації, реквізиції, примусовому продажі при виконанні стягнень на нього.

Держава не втручається у здійснення власником права власності (ч. 6 ст. 319 ЦК України), але водночас діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов’язаний допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.7 ст. 319 ЦК України).

Реалізація прав на житло здійснюється в таких формах:

1) активна діяльність з поліпшення житлових умов; користування жилим приміщенням; участь в управлінні житловим фондом; здійснення експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;

2) утримання від дій, що порушують житлові права інших суб’єктів ;

3) володіння, користування і розпорядження житлом відповідно до чинних нормативно-правових актів;

4) заявлення вимог про застосування норм житлового права, винесення справедливих індивідуально-правові рішень і домагатися їх виконання.

Якщо житло належить одночасно двом та більше особам, то ці правомочності здійснюються за правилами спільної власності.

Наразі проблемними є захоплення чужого майна, внаслідок чого завдається шкода власнику, використання житла не за призначенням (утримання тварин, зокрема значну кількість собак та кішок з порушеннями санітарних правил, використання житла як приміщень для ведення бізнесу, тощо.

1.Загальні положення про об’єкти права власності.

2.Земельна ділянка як об`єкт права власності.

3.Правовий режим земельних ділянок.

4.Особливості здійснення права власності на земельні ділянки в залежності від їх правового режиму.

5.Суб`єкти права власності на земельну ділянку.

6.Зміст права власності на земельну ділянку.

7.Припинення права власності на земельну ділянку.

8.Поняття житла та його види.

9.Види житлових приміщень та їх особливості.

10. Способи набуття прав на житло.

11. Момент набуття права власності на житло.

Источник: http://studfiles.net/preview//page:130/

Published by admin